Вступ

Гарний учитель не пропускає

жодної нагоди навчитися

чогось корисного

Я. А. Коменський

Мало володіти видатними якостями,

 треба ще вміти ними користуватися

Ф. Ларошфуко

Учитель… Великий творець дитячих душ. Яке слово святіше від нього? Хіба що «мати»… Саме вчитель стоїть біля життєдайного невмирущого джерела, яке дає силу й натхнення, розум і мудрість, породжує одвічний потяг до світла. Осяяний вічним покликом, несе він світло й тепло, зігріває душі й серця дітей. Наче в чарівну казку, веде своїх учнів у царство думки і кожному дає можливість відчути себе в ньому володарем. Адже людина починається з дитинства.

Як передати частинку себе

         Після школи Дитина довірливо подала свою м’яку долоньку усміхненому Дідусеві. І весна  почула діалог двох людей, які хотіли залишатися дітьми.

         Дитина. Дідусю для чого людина живе?

Дідусь.  Людина покликана до життя, щоб навчитися певного ремесла і завдяки йому прожити гарне життя, передати іншим свої знання, вміння, досвід… і частинку себе.

Дитина. А як це «передати частинку себе»?

Дідусь. Наприклад, так, як це робить Учитель. Коли Вчитель ще молодий, Він думає, що багато чого знає, бо ж  він так довго і старанно вчився в університеті. Він знає, що вчити малюків – легка справа. 3 + 2 буде 5, а ШКО + ЛА  читаємо «школа»… Хіба це важко? Як пізніше стане зрозуміло, для Вчителя саме це і є, мабуть, найлегшим. Щоденні вчительські будні зовсім не такі, як учать в університеті! Посміхнутися вранці невпевненому Василькові, зав’язати бантик Наталочці, в той час  як у Сергійка випав молочний зубчик – безцінний скарб, а Миколка над учительським столом  наполегливо вчиться читати скоромовку… І порадіти успіху кожної дитини і кожного підтримати своєю присутністю… Ці дрібнички з точки зору дорослих, а для дітей – великі події, наповнюють серце Вчителя такою радістю, що його любов виливається на всіх, хто поряд. Цю радість – радість «віддавання» себе – можна назвати професійною радістю. І саме школярі є її джерелом, так, рік за роком, учитель усе частіше усвідомлює, як цікаво спілкуватися з дітьми їхньою «дитячою» мовою.

Дитина. І ти, дідусю, теж вивчив нашу «дитячу» мову. Все, що цікавить мене, зацікавлює й тебе, і ми разом бавимось і вчимося!

Дідусь. Для того, щоб вивчити «дитячу» мову, Вчителеві треба дуже наполегливо працювати впродовж усього життя…

Дитина. Усе життя вчитися?! Не може бути!

Дідусь. Кожен день учитися і працювати над собою! Щоб сьогодні бути кращим учителем, аніж учора…

Дитина. … і щоб завтра стати кращим, ніж сьогодні, так?

Дідусь.  Так, дитино. У свій мозок та серце Учитель ретельно складає все нові й нові  «пакуночки»: ідеї  після читання мудрих книг, корисні думки після спілкування з добрими  людьми, час, витрачений на пошуки нового і цікавого у світі, власні думки і їх втілення… Мудрий Учитель  з усіма тими «пакуночками»  поспішає до тебе, Дитино, і до твоїх друзів, щоб поділитися, роздати, віддати, подарувати… Бо тільки у спілкуванні з  тобою Вчитель може зберегти дитину в собі! Колись Учитель  над усіма Вчителями сказав: «Будьте як діти…»  А в дітей можна повчитися трьох речей: радіти беж жодної причини, завжди знаходити собі заняття і бути невтомним у досягненні мети.

Тут весна послала їм барвистого метелика. Він «посміхнув» Дідуся і Дитину. Руки розімкнулися, і ноги  самі кинулися наздоганяти  це чудо весни. Вони  раділи без жодної причини!  Бо вони – діти… 

...